МУЗЕЇ

Національний музей історії України

Національний музей історії України розпочав свою діяльність у грудні 1904 року, коли відбулося його освячення та урочисте відкриття музею. Тоді ж його було названо Київським художньо-промисловим і науковим музеєм ім. государя імператора Миколи Олександровича.
Засновниками музею вважаються відомі українські вчені: археолог, етнограф і мистецтвознавець академік М.Ф. Біляшівський (перший директор), археолог В.В.Хвойка, етнограф Д.М.Щербаківський та багато ін.

У перші роки після відкриття становище музею було дуже скрутним, музей потребував сталих коштів на утримання, яких не вистачало. Але не зважаючи на це музей поповнював свої фонди. Основними меценатами, які надавали свою підтримку, були родини Терещенків та Ханенків. Вони фінансували археологічні експедиції, долучалися до створення історичних та етнографічних колекцій. 
Музей також щороку отримував пожертвування. Так, зокрема М.Г. Нікольська заповіла музею понад 400 предметів прикладного мистецтва – ювелірних та фарфорових виробів XVII-XVIII ст. О. Бобринський подарував зі своїх фондів чимало старожитних речей - археологічних, історичних і етнографічних. С. Бодилевський подарував нумізматичну колекцію (1384 монети), серед якиих і унікальний златник Володимира Великиго. Київський митрополита передав карету XVIII ст., яка й зараз вважається окрасою експозиції, а міська управа надала понад 20 картин, які було передано із замку Вишневецьких на Волині.
Виставкова діяльність, яку музей проводив доволі часто, сприяла популяризації музею та збагаченню його колекцій. Заклад існував виключно на пожертви меценатів, і лише в 1909 році йому вперше було виділено річну субсидію.
Музей ставав всеукраїнським. На 1909 рік археологічний відділ нараховував 15000 од., етнографічний – близько 13000, історичний – понад 600, художньо-промисловий – близько 400, бібліотека – понад 1700 експонатів.
У роки першої світової війни діяльність музею дещо занепала, оскільки багатьох досвідчених працівників було покликано до війська.
Після жовтневих подій 1917 року музей значно поповнився цінними експонатами за рахунок націоналізації приватних збірок. Проте зі збільшеннм кількості експонатів музей почало бракувати площі.
У 1917-1919 роках, з установленням української державності, посилилось значення музею як ідеологічно-просвітницької організації. Проте спроби реорганізувати його в Національний не увінчалися успіхом.
У 1919 році, з приходом радянської влади, музей було оголошено власністю держави і присвоєно назву Перший державний музей.
У 1924 року його було перейменовано на Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка. Музей став повноцінною науковою установою, при якому працювала аспірантура. У цей період у музеї влаштовувались епохальні виставки: фаянсових та порцелянових виробів Києво-Межигірської фабрики, українських килимів, українського портрету XVII- XX ст., виставка творів одного з найвидатніших українських митців нового часу – Г. Нарбута та ін.
У 1934-1935 рр. музей було реорганізовано в Центральний історичний музей імені Т. Шевченка і переміщено до Музейного містечка на територію Києво-Печерської лаври.
В періол Другої світової війни, найбільш цінні та унікальні експонати було перевезено до м. Уфи. Експонати, які залишилися, було переміщено до  Педагогічного музею (нині Будинок учителя). Також багато унікальних колекцій (зброї, рукописних грамот, нумізматики, скла, фаянсу, тканин, археологічних матеріалів) вивезли німецько-фашистські загарбники у жовтні-грудні 1941 р. та у жовтні 1943 р. Повернулися вони лише в 1947 р., проте не всі.
Після визволення Києва музей відновив свою роботу в листопаді 1943 р. У травні 1944 р. йому надали приміщення колишньої художньої школи на Старокиївській горі (сучасна Володимирська, 2), а також названо Державним Республіканським історичним музеєм. Інші назви: з 1950 року - Київський державний історичний музей, з 1965 року - Державний історичний музей Української РСР, а з жовтня 1991 року, і до сьогодні, - Національний музей історії України.
Сьогодні за кількістю і значенням колекцій Національний музей історії України є одним із провідних музеїв України. Його колекційні фонди нараховують майже мільйон експонатів. Це світового значення археологічні та нумізматичні колекції, етнографічні збірки, колекції зброї, пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквій національно-демократичних та соціальних революцій ХХ ст. Вони відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.
Філіалом закладу є Музей історичних коштовностей України, у якому зібрані унікальні матеріали з дорогоцінних металів і коштовного каменю. Особливу цінність мають шедеври зі збірки скіфського часу, вироби давньоруських майстрів, твори українських ювелірів ХІV–ХХ ст. Відома в Україні та за її межами колекція єврейського культового срібла ХVІІІ – поч. ХХ ст.
Щороку музейні колекції переглядають сотні тисяч відвідувачів. Виставки музею експонуються далеко за межами України: в Канаді, Америці, Німеччині, Італії, Австрії, Фінляндії, Угорщині, Великій Британії, Франції тощо.
Музей першим в Україні запровадив комп’ютерний облік фондових колекцій та першим почав використовувати голограми у музейній справі.
Національний музей історії України є справжньою скарбницею найцінніших національних історико-культурних та мистецьких реліквій народу, візитною карткою незалежної України. Фонди музею постійно поповнюються за рахунок тематичного комплектування, закупівлі, дарунків, передачі від правоохоронних органів та митниць України.


Зареєструватися