ПАМ’ЯТНИКИ

Старокиївська гора

Старокиївська гора, або Верхнє місто - історичний центр Києва, який вважається місцем правління київських князів, починаючи від легендарних Києвичів і до останніх правителів домонгольського періоду. Історики та археологи відокремлюють декілька етапів розвитку прадавнього міста на Старокиївській горі, давши їм умовні назви «Град Кия», «Град Володимира» та «Град Ярослава».

«Град Кия» - найдавніше укріплене городище. В історичній літературі, присвяченій Києву, зазначається, що спорудження городища було наслідком становлення Києва як першого політичного центру полянського князівства (5-9 століття). Про утворення праукраїнського державного об’єднання нагадує символічний камінь з написом: “Откуда єсть пошла Руська земля”.  
“Град Кия” займав площу близько 2 га і розміщувався на північно-східному виступі Старокиївської гори. Він був добре укріпленим. З трьох боків гора має неприступні схили, а з південного боку місто було обнесене валом з ровом. Такі укріплення робили місто майже неприступним для ворога. Своєрідну стилізацію валу та рову часів “Града Кия” відтворено на Старокиївській горі.
Масова забудова часів «Града Кия» переважно була дерев'яною. Саме дерево йшло на спорудження та ремонт київської фортеці, будівництво княжих і боярських теремів на горі.
Особливість періоду «Града Володимира» (10 століття) – поява кам'яних будівель. Свідченням цього є старовинні фундаменти споруд з каменю часів князя Володимира - фундамент старовинного кам’яного князівського палацу, який, ймовірно, був триповерховим та багато оздобленим; кам'яна кладка так званого Західного палацу; залишки Південного палацу, або Гридниці – місця великих зібрань, бенкетів князя та його наближених.
За часів правління Ярослава територія міста розширюється від Старокиївської гори до місця знаходження Софійського собору та Михайлівської гори.
Місцем поклонінь і жертвоприношень богам було язичницьке капище, фундамент якого також відтворено на Старокиївській горі. Ймовірно, це був храм Перуна - культовий центр полянського князівства, а згодом і Київської Русі. Першим дослідником капища був відомий археолог В.Хвойка, який розкопав його 1908 р. на глибині 2,9-3,2 м від сучасної поверхні. Він вважав, що залишки ці належать слов'янському капищу, а стовп є жертовником, на якому тривалий час відбувалися жертвоприношення. Час спорудження капища вчені датують VI-VII ст.
На вулиці Володимирській, 3 було знайдено аналогічне капище. Вчені вважають, що це поганське святилище, побудоване Володимиром за теремним двором, яке згадує “Повість минулих літ”.
Про язичницькі часи в Україні також нагадують кам'яні половецькі «баби», встановлені обабіч широких сходів головного входу до Національного історичного музею. 
Із приходом християнства замість капищ будують храми, спочатку дерев'яні. Першою кам'яною християнською спорудою на Русі стала Десятинна церква, на місці якої зараз ведуть археологічні розкопки. При Десятинній церкві діяла найперша школа на Русі. Саме в цьому храмі у 1240 році намагались знайти порятунок від ординців Батия останні захисники Києва.
Старокиївська гора дозволяє оглянути не лише найдавніші пам'ятки історії та архітектури, але й природи –наприклад, стару липу, вік якої й досить викликає суперечки дослідників, урочище Гончарі-Кожум'яки, Дитинець, гори Щекавицю та Хоревицю.


Зареєструватися