ЛЕГЕНДИ

Легенди вод київських

Чи багато є легенд пор Київ? Наше місто оповите ними! І чимало їх складено про воду. Тому, що:

Горе - треба утопити,
Радість - треба розмочити,
В кожній справі - без води
Ні туди і ні сюди!
Не поголитись, ні попити,
Не помитись, не поплисти,
Бо людині - без води
Ні туди і ні сюди!

Практично кожне київське джерельце, криниця і навіть звичний усім водопровід можуть розповісти неймовірну історію, красиву легенду або дивовижний випадок.

А початок усі ці легенди беруть від того часу, коли і Києва ще не було, а було тут море глибоке, а над водами його височіла одна гора. До цієї гори майже 2000 років тому і причалив човен апостола Андрія Первозванного. Вирішив тоді апостол Андрій піднятися на гору, походити по землі твердій. Із ним разом вирушили до вершини й учні апостола. Вони і почули слова пророчі про те, що буде тут град великий, що в граді тому буде безліч храмів. Здивувалися учні, дивлячись на хвилі морські. Але ще більше здивувалися вони, коли побачили, що як тільки апостол Андрій установив на вершині гори хрест, море стало відступати. Відступало, відступало море і сховалося під горою. Лише маленький струмочок біля підніжжя продовжував виливатися чистою джерельною водою.
На тій горі нині стоїть красуня Андріївська церква, а під горою і зараз є струмочок. Думаєте, це все що залишилося від моря? Ні, море спить, спить під горою! І розбудити його може дзвін. При першому ж ударі вода прокинеться і заллє весь Київ. Ось чому в Андріївській церкві немає дзвонів. А про струмочок біля підніжжя гори подейкують, що поки тече він - стоятиме місто Київ.

А без Подолу Київ неможливий,
Як неможливий Володимир без хреста...

Від струмочка біля Андріївської гори починався колись перший київський водопровід. У середині XVIII ст. дерев'яними трубами, скріпленим металевими муфтами, потекла джерельна вода. Потекла вона в місця, де споконвіку в долинах річок Почайни, Глибочиці, Киянки, а зараз «по долу вод» великого Дніпра живуть і трудяться кияни-подоляни. Вода ж та, джерельна, збиралася у водозбірник у тому місці, де стоїть знаменитий київський фонтан «Самсон», і вже звідти вона «розбігається» по численних подільських садибах, монастирях, церквах.
Фонтан «Самсон» є не тільки символом Подолу, а й «візитною карткою» Києва.
Спочатку на місці Самсона стояла скульптура ангела, і тоді фонтан назвали «феліціалом», на честь богині чесноти Феліцити. Оскільки з чаші, що була в руках ангела, витікала джерельна вода з-під Андріївської гори, на вершині вишуканого навісу-ротонди було встановлено позолочену скульптуру святого апостола Андрія Первозванного.
На самому початку ХІХ ст. місце ангела зайняв уже звичний для нас «Самсон, що роздирає пащу лева». Така повна назва цієї скульптурної групи. З часу першої «появи» її на Контрактовій площі не минуло й 200 років, але легенди вже є. І не одна!
Так ось, ще до апостола Андрія, побував у наших краях Самсон Сильний - син біблійного царя Давида. Приплив він із товаришами по Дніпру, і як тільки причалили вони до берега, несподівано з лісу вискочив лев. Самсон Сильний вискочив на берег, схопив звіра за пащу і наступив на нього ногою. В ту саму мить і він, і лев скам'яніли. Вони назавжди залишилися в Києві.
А, може, просто «не схотілося» ні Самсону, ні леву йти звідси? Адже саме біля фонтану під час знаменитих подільських ярмарків розташовувалися м'ясні ряди. І кияни говорили: «Що біля «Лева» печінка дешева».
Незважаючи на небогатирський вигляд «Самсона», його полюбили, і не лише тому, що він поїв і умивав джерельною водою, вважалося, що він охороняв від бід. Під час свят духовенство освячувало воду у фонтані, а колони ротонди прикрашали гілками дерев. Щоб заручитися захистом Самсона, на шию «богатирю» чіпляли натільні хрестики та іконки. А численні паломники набирали воду з фонтану в пухирці, і забирали з собою, як священну реліквію.
Іван Нечуй-Левицький згадував, що коли його, ще маленького, проводжали з рідного містечка на навчання до Києва, сусідські баби з особливим захопленням описували знаменитого київського «Лева» і радили обов'язково випити води з фонтану.
Була й прикмета, що той, хто вип'є води «біля Лева», той буде жити в Києві. Зараз, коли з пащі лева витікає тоненькою цівкою вода, пити її не можна. Вода там уже не джерельна, а рухається в замкнутому циклі. Однак фонтан не втратив від цього своєї привабливості. «Біля Лева» можна сфотографуватися, можна звірити свій годинник за сонячним годинником на опорах ротонди. 
Напитися ж води можна неподалік, у Флорівському монастирі. Вода там особлива, свята. Вона тече від ... річки Йордан. Це з'ясували ще в ХVІІ ст. Один киянин здійснив тоді паломництво до Палестини. Біля Єрусалиму він впустив у річку Йордан свій срібний ківш, а повернувшись до Києва, він знайшов свій ківш у колодязі Флорівського монастиря. Так що до монастирського джерела вода надходить безпосередньо з річки, в якій Ісус Христос прийняв хрещення. І зв'язок між Єрусалимом і Києвом здійснюється током вод особливими підземними руслами.
Звісно, у наш час ці легенди здаються наївними, але навіть у вік інформаційної революції люди не перестають вірити в дива. 


Зареєструватися