ДИКІ ПАРКИ

Парк "Труханів острів"

Усім своїм існуванням Київ зобов’язаний Дніпру. Напрочуд вигідно розташовані київські гори здавна контролювали цю потужну водну артерію. Але не менш важливу роль відіграли в народжені столиці Русі-України і прибережні та острівні комплекси, зокрема розташований в центрі Києва Труханів острів. Так, саме той Труханів острів, який жадібна влада тимчасовців, що панують на теренах України, намагається знищити ідучи за найприбутковішим американським сценарієм, що перетворив колись мальовничий зелений острів Манхетен, видурений в індіанців за риболовні гачки, на лабіринт зі скла та бетону. 

Назва острова – Труханів напряму пов’язана з подіями ХІІ ст. коли тут була резиденція жінки князя Святополка Ізяславича – дочки грізного половецького хана Тугоркана. У писемних джерелах Речі Посполитої під назвами «Туханів, «Тухонів», «Трухонів» острів згадується починаючи з 1508 р. У сучасному звучанні топонім «Труханів» відомий із листа короля Сігізмунда ІІ (1541 р.). У 1912 р. острів на деякий час перейменували на Олексіївський, але ця назва не прижилася. Історії назви острова варто присвятити окремий стенд при виході з Пішохідного мосту.
Породжений могутніми Прадніпром та Прадесною, в місці їх злиття, шляхом відкладання наносів, Труханів здавна освоювався людьми. За знахідками археологічних матеріалів Труханів острів є одним з найдавніших на Дніпрі. Перші сліди людської присутності тут належать добі міді (V-IV тис. до н. е.), що синхронно розвитку шумерської цивілізації. Минулі тисячоліття залишили на острові сліди скіфів (VІ-V ст. до н. е.), ранніх слов’ян (ліпний посуд, І тис. н. е.), а в давньоруський час тут Х-ХІІІ ст. тут з’явилися окремі поселення Так. існують відомості про те, що під піщаними дюнами в районі озера Бабине знаходиться городище, що існувало на Трухановому ще в Х ст. і звалося – Ольжичі, бо належало княгині Ользі. Зазначене поселення вимагає ретельного археологічного дослідження, яке однак не має призвести до руйнування надзвичайно цінного природного середовища. Надзвичайно доцільно було б музєєфікувати окремі рештки даного поселення та встановити окремий інформаційний пункт для відвідувачів.
Подібним екскурсійним об’єктом могло б стати і Долобське озеро, що згадується в літописах, як місце з’їзду князів 1103 р щодо оборони південно-руського приграниччя від половців скликаного з ініціативи князя Володимира Мономаха. «В лето 6611. Вложи Богъ ву серьдце Русьскимь княземъ мысль благу, Святополку [и] Володимиру, и снястася думати на Долобьске…». Через вісім років Мономах знову збирає князів біля Долобського: «И приде Володимеръ, и сретостася на Долобьске, и седоша ве единомъ шатре». Де ж розташовувалося Долобське озеро? Частина дослідників вважає, що Долобське озеро розташовувалося на Трухановому і відповідає сучасній системі озер Бабиного на Трухановому острові, що тоді складали одне ціле з сучасною Матвіївською затокою. В такому випадку пункт зустрічі князів міг знаходиться на вже знайомому нам городищі біля Бабиного озера. Втім, на нашу думку, розгадка пов’язана не з Матвіївською затокою та озерами системи Бабиного, що утворилися під час формування Західного півострову Труханового (див. нижче), а з сучасним Долобецьким островом, який до ХІХ ст. являв собою найбільш східну частину Труханового острова, і відділявся від решти острову затокою, що напевне і звалася Долобським озером. В наш час це Долобецька протока (Довбичка). Підтвердження локалізації Долобецького озера на Трухановому (ще раз зазначимо, що Долобецький був його частиною) знаходимо в грамоті Сигізмунда І від 1510р., що передає озеро у володіння Микильському монастирю: «И мы им на то дали сесь наш лист: нехай они тое озеро наше Долобеск с устьем в острове Тихонове держат».
Але Хортиця то символ козацької слави – скажете ви. Виявляється і Труханів був місцем козацької слави. Тільки, на жаль, дуже мало хто з українців про це знає. Після тяжкої поразки під Берестечком та невдачі полковника М. Небаби під Ріпками, в 1651 р. литовські війська віленського польного гетьмана Януша Радзівіла окупували Київ. Окупанти, пограбувавши монастирі, намагалися вивезти зняті дзвони на човнах Дніпром. Але козаки блокували ці намагання та захопили шість таких суден, а згодом на сучасній Матвіївській затоці козацькі чайки в рішучій битві перемогли річкову флотилію Речі Посполитої. Безпідставно забута битва біля Труханового острову також зображена на малюнку А. ван Вестерфельда. Історична подія такого масштабу неодмінно має бути увічнена пам’ятником, який слід розташувати на дніпровському березі західного півострову.
Дуже повчальною виявляється історія утворення західного рогу Труханового острова. У 1711 р. було прийнято нерозумне рішення: через Почайнинську косу було прорито канал для барж. Дніпро ринувся у канал та розмив косу. Відтепер головне річище Дніпра протікало безпосередньо вздовж Подолу. Більша частина матеріалу колишньої коси відклалося на Трухановому, утворивши його Західний півострів. Колишнє ж річище Дніпра було зачинене утворивши затоку, що згодом була названа ім’ям професора медицини О. Матвєєва, який мав тут дачу. На стенді присвяченому народженню затоки, слід було б зазначити, що вперше вона стала місцем змагань плавців, стрибунів, гребців та яхтсменів в дні першої Всеросійської олімпіади, що проходила в Києві влітку 1913-го року.
Цікавим для широкого загалу може бути ознайомлення з архаїчним промислом, що майже двісті років існував на острові – виробленням деревного вугілля для чорного пороху та дистиляції горілки. Могутні башти з деревини було видно за 30 км; їх збирали із зіставлених трубою колод, обкладених вертикальними колодами, які назовні обсипали торфом. Башти підпалювали зсередини. Після прогорання вони завалювалися, і потім тиждень тліли під контролем виробників. За сезон спалювали по 4 башти, і це з урахуванням валки лісу, його доставки та облаштування самих башт. Експозицію присвячену цьому доцільно розгорнути в центральній частині острова поряд з Труханівською вулицею.
Великий етап історії острова пов’язаний з виникненням на ньому стаціонарного поселення після створення у 1764 р. в Києві Арсеналу. Офіційно узаконене воно було лише у 1856 р. З цього часу на острові з’являються паровий млин, ремонтні майстерні та стапелі дніпровських пароплавств. А поруч розросталося селище малозабезпечених робітників пароплавства. Станом на 1934 р. на острові офіційно мешкало 2404 особи, а у 1939-му вже близько 5000 чоловік (їх називали «труханівськими»), що працювали в майстернях пароплавства чи на заводах Правобережжя. На острові було відкрито двокласну школу з майстернями, що розмістилася у кам’яній будівлі, побудованій на пожертви директора Товариства пароплавства по Дніпру Д. С. Марголіна. У 1909-1910 рр. будують церкву св. Єлизавети на честь губернаторші Єлизавети Трепової, яка в ті роки головувала в київському доброчинному товаристві. Кам’яна школа та напіврозібрана в радянські роки церква були підірвані німцями в 1943-му. Фундаменти обох будівель ще й зараз можна знайти, і позначити екскурсійним стендом неподалік металевої парашутної вежі. В цьому районі доцільно було б відновити і один будиночок на довбнях, в якому відкрити музей Труханового острова.
Мальовничий Труханів здавна це й місце відпочинку. Так, навпроти пам’ятного знаку Магдебурзькому праву розміщувалися ресторани «Босфор» та «Ермітаж», де розважалася заможна і вибаглива публіка. В розташованому поруч заміському парку завжди грав оркестр, працювали буфети та водяні гірки. Пам’ять про це цілком можливо реалізувати в оздобленні існуючих на острові сучасних кафе.
На Трухановому слід було б розмістити і унікальний музей пляжу. Адже саме тут на дніпрових берегах у 1918 році німецькі окупанти започаткували традицію пляжного відпочинку. Поряд з селищем утворився пляж, який згодом став місцем масового відпочинку киян. Навколо розміщувалися численні водні станції, водний стадіон, а також зона «тихого відпочинку» з веранд, читалень, гамаків, душових, аеросоляріїв та купалень. На пляж кияни переправлялися на Трухановому острові на катерах (річкових трамвайчиках), що відходили з Подолу. Крім того між островом та Подолом курсував старенький пароплав «Парубок». В передвоєнні роки дуже популярним об’єктом на Трухановому острові була парашутна вишка (біля церкви), яку згадують у своїх спогадах про тогочасний Київ багато старожилів. Нажаль, зараз цей важливий об’єкт відпочинку не працює.
З 1910 році на Трухановому у власній будівлі біля Чорторию почала діяти Дніпровська біологічна станція Київського товариства аматорів природи. Цим було покладено початок вивченню гідробіологічних питань на Дніпрі.
Із Трухановим островом пов’язані і події великої Вітчизняної війни. Спогади Героя Радянського Союзу Івана Кобилецького, який тоді був старшим лейтенантом, командувачем ланки 4-ї ескадрильї 43-го авіаполку зберегли для нас цікавий епізод днів оборони міста пов’язаний з Трухановим островом. 3 серпня група Кобилецького розгорнулася прикривати київські переправи. В ході бою було збито 17 ворожих літаків. Радянські втрати склали два літаки, один пілот загинув. Командир ескадрильї І-153 старший лейтенант Шишкін, був підбитий та здійснив вимушену посадку на пустир Труханового острова. Але тут йому не було нема де сховатися і тому ворог намагався розстріляти літак та пілота. Тоді, рятуючи командира поряд сів молодший лейтенант Киктенко та забрав Шишкіна в свій літак. Дії Киктенко прикривала пара радянських літаків. Пілота було врятовано. Про запеклу оборону переправ міг би свідчити пам’ятник військовим льотчикам-захисникам Києва, бо такого пам’ятника в Києві досі нема.
Восени 1943-го, коли радянські війська повернулися до Дніпра, Трухановому острову знов судилося стати місцем запеклих боїв. Адже територію островів німці розглядали як проміжний плацдарм для форсування ріки супротивником, тож вирішили знищити поселення на островах, щоб їх мешканці не допомогли радянській армії. У вересні почалося примусове виселення мешканців Труханового острова, а 26-27 вересня німці вирізали великі дерева та спалили поселення на Трухановому. Тих, хто чинив опір, розстрілювали. Залишилися повік лежати на місці свого колишнього будинку на Трухановому Меланія Хомівна Перепеча з онуком Анатолієм (могилу можна оглянути неподалік від сучасної парашутної вишки).
Радянські війська захопили острів, обстрілюючи звідти правий берег, але на початку жовтня німці його відбили. Командувач 38-ї армії наказав скинути ворога у Дніпро силами 127-го армійського окремого загороджувального загону. Восьмого жовтня в жорстокому бою радянська частина відкинула німців на правий берег. Рештки 17-ти полеглих воїнів перепоховані на одному – з міських кладовищ, але могила ще одного невідомого солдата досі лишається на острові. За 200 м. на південний схід від меморіалу, зведеного біля центральної алеї на Трухановому, в лісі біля старого ясена пробивається з-під землі поіржавіле металеве ліжко. Тут восени 1943 р. остров’янка Клава Ковальова поховала невідомого радянського воїна, позначивши місце в такий спосіб.
Пам’ять бійців, що полягли за звільнення Труханового острова та Києва загалом, увічнює один з найвиразніших київських монументів – бронзова постать солдата у розбитого човна.
По війні було прийнято рішення: поселення на Трухановому не відновлювати, а перетворити його територію на суцільну зону відпочинку. Матвіївську затоку віддали плавцям та яхтсменам – там відбувалися змагання досить високого рангу, було декілька літніх басейнів. Поступово на острові виникли бази відпочинку та літні спортивні табори. З 1947 р. його інтенсивно засаджували деревами, встановлювали бар’єри для затримки піску, тож і колишня територія селища водників перетворилася на велику зелену зону. Про ті часи зараз нагадує хіба що традиційна скульптура часів соцреалізму – дівчина з наплечником, з повоєнних часів лишився на острові також невеличикй будиночок-бакенщика, як свідчення про важливу професію, що відійшла в небуття слідом за введенням бакенів на автономному живленні.
Зелені насадження острова є пам’яткою зусиллям натхненному післявоєнному поколінню, що працювало на їх створенні. В поєднанні з природними ландшафтами ці посадки до нашого часу дійшли найбагатшими резервуарами біорізноманіття.
Практика показує, що до цього часу в компанії за порятунок Труханового використовувалися головним чином аргументи щодо його природної цінності. Адже, розташований в самому центрі міста Києва мальовничий Труханів острів та прилеглі острови Долобецький та Гідропарк, які є осердям неповторного природного ландшафту. Природоохоронна громадськість міста за підтримки науковців неодноразово зверталася до міської влади, добиваючись оголошення хоча б частини Труханового острова об’єктом природно-заповідного фонду України. Для цього було запропоновано території, на яких виявлена найбільша концентрація цінних видів – район озера Бабине та півострів Східний (Лісовий). Натомість керуючись якимись своїми міркуваннями, Київрада створила Регіональний ландшафтний парк „Дніпровські острови” в який найцінніший Труханів острів не увійшов…як і багато інших цінних об’єктів заплави.
Незважаючи на надіслані в усі природоохоронні установи столиці листи та наукове обґрунтування заповідання найцінніших ділянок Труханового острова питання з мертвого місця не зрушило. Створення цього РЛП, який досі не має ні чітко визначених меж ні відповідальних людей, виявилося скоріше шкідливим ніж корисним. Не забарилися і плани щодо використання острова. Вже в 2005 ж році екологи Києва разом з науковцями профільних інститутів НАНУ проводили рішучу боротьбу проти розміщення на острові табору Євробачення, доводячи нерозумність такого використання цінної природної перлини. Протест підтримало представництво Всесвітнього фонду охорони дикої природи (IUCN), та представники української діаспори в Канаді.
Плани розбудови містечка Євробачення, які дякуючи Богу залишилися лише планами, малюнок з сайту оргкомітету Євробачення-2005
Тривала компанія в пресі дозволила окреслити чіткий образ природної цінності Труханового в уяві киян. У листопаді 2005 р. з Ініціативи ГО «Київська ландшафтна ініціатива» Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова було проведено соціологічне дослідження серед киян. По його результатам 66,9% киян вважають, що на Трухановому острові слід створити заповідник чи природний парк.
Наступним кроком має стати формування громадської думки щодо історико-культурного значення острова. Особливо актуальним постає це питання зараз, коли Трухановому, Муромцю, та іншим островам нову загрозу несуть плани міської влади нажитися на проведенні в Україні чемпіонату по футболу «Євро-2012». Адже під прикриттям цього важливого заходу заплановано чергове комерційне будівництво.
Абсолютно зрозуміло, що Труханів заслуговує на іншу долю. Детальне дослідження показує що Труханів ні що інше як Київська Хортиця, скарби якої мають бути збережені. Оздоблені поясненнями та відповідною туристською інфраструктурою вони становитимуть велику цікавість для киян та гостей столиці та сприятимуть альтернативному суцільній забудові туристичному бізнесу. Враховуючи це ми бачимо футбольний чемпіонат як добрий привід для створення природно-заповідної та історико-культурної установи, на кшталт Національного заповідника та ландшафтного заказника «Хортиця».
Якими Дніпровські острови у Києві дійдуть до наших нащадків? Ми отримали їх наповненими слідами давнини та вкритими соковитою рослинністю, а що отримають у спадок наші діти? Питання до всіх нас і особливо до тих, хто не вірить у можливість бодай щось зробити для порятунку якщо не унікального природно-історичного середовища то бодай середовища власного життя. Д. Яворницький, Я. Новицький колись відкрили для світу Хортицю. Настав час відкривати Труханів!


Зареєструватися